Жіночі неприємності

Жаклін сиділа за обіднім столом мушкетерів, наклонивши голову і підперши лоб руками. Вона не їла, дивлячись поверх своєї тарілки, була в глибокій задумі з приводу Мерелі, пралі, котра виявляла прихильність до Жака Леонта – її протилежної особистості.
Це все почалося, коли Д’Артаньян безсовісно випросив увагу жінки, а потім, здається, не зміг врятувати себе після цього. З його особистих слів: «Одного разу ми випили з нею кави, а вона веде себе так, буцім ми заручені». Так він збрехав їй. Він сказав, що їде далеко на якусь місію.
Проблема полягала в тому, що він нікуди не поїхав. Він лише уникав її. В той лиховісний день біля пральні вони натрапили на неї. І тут почалися проблеми Жаклін. Відчуваючи засмучення за брутальність, що проявив її товариш до жінки, Жаклін як Жак Лепонт втрутилась, щоб пом’якшити дівоче розчарування.
Зараз вона мала причіпливу пралю, що зацікавилася Леонтом. Це вийшло з-під контролю. Жаклін повинна здихатися її. Але як? Сидячи тут вона зважує своє скрутне становище.
Вона відмовлялася брехати Мерелі, як це зробив Д’Артаньян. Але після того, як побачила надокучливу наполегливість введеної в оману бідної дівчини, Жаклін почала роздумувати, чи є інший вибір. Вона ненавиділа приймати легковажність свого товариша: те, що, можливо, його дії були прийнятні в цій ситуації.
- Я чимось можу допомогти? – злякав голос задуманого мушкетера.
Подивившись вгору, Жаклін побачила Д’Артаньяна, що нахилився над нею. Потерши лице, вона відповіла:
- Ні. Я лише думаю.
- Думаєш про що?
- Не твоя справа.
Змінивши тему, він дражнячи запитав:
- Так в тебе вихідний. Куди ти сьогодні підеш з Мерелі?
Подивившись з виразом відрази на лиці на чоловіка, вона відповіла:
- Дуже смішно.
Покачавши головою Жаклін перекинула ноги, повернувшись до столу.
- Будь-що я буду уникати її сьогодні, - відповіла вона. Взявши фрукт з тарілки в центрі столу, Жаклін відкусила, щоб відволіктися на щось інше, ніж на лице її дратівника.
Лице Д’Артаньяна засвітилося.
- Ах. Так ти втомилася від її уваги, так? – він усміхнувся і сів поруч неї за стіл. – Що ти вирішила робити з цього приводу?
Проковтнувши свій шматок, вона подивилася на нього, насупивши брови.
- Що ти маєш на увазі, що я збираюся робити? Нічого. Я лише буду уникати її – це і все. Вона, можливо, втомиться від переслідування і залишить мене в спокої.
Задля того щоб, здається, розвіяти її смуток, він жартівливо запитав:
- А що трапиться, якщо цього не станеться? Ти одружишся з нею?
Вона подивилася на нього.
- Д’Артаньяне, т и хворий.
Він, ніби захищаючись, виставив руки вперед, доповнивши:
- Я нічого не пропоную, а лише слідую нашому дівочопральному напрямку думок.
- Що ж, ти можеш лише замовкнути і залишити мене саму. Я можу справитися з цим самостійно.
- Я бачу, - він уважно подивився їй в очі. – Ти надзвичайно добре справляєшся з цим самостійно. Вона ходить навколо гарнізону вже на протязі… Як довго вона це робить? – дражнив він.
Її відповіддю був погляд пригнічення. Правду кажучи, за минулий тиждень постачання прання було принаймні раз на день. І це не включаючи тих разів, що вона просто з’являлася зі своїм кошиком для пікніка і домашньою їжею. Частіше, ніж жінки мушкетерів, що товариші тут же почали помічати. І була одна річ, яку Жаклін дуже не хотіла робити – приймати її увагу до себе.
Д’Артаньян оглянув навколо, щоб впевнитися, що вони самі.
- Хочеш правду?
З її повним ротом вона лише змогла зміряти його недовірливим поглядом у відповідь.
Він нахилився, щоб прошепотіти:
- Серйозно, у мене є деякі міркування щодо того, як ти можеш зробити так, щоб Мерелі відчепилася від твого волосся, - він спіймав себе на тому, що милувався її волоссям продовж всієї своєї репліки.
Закінчивши їсти вона уважно подивилася на нього і облизала свої пальці. Зі сарказмом у голосі вона спитала:
- Як? Як шляхетний Д’Артаньян сказав би жінці, що він втомився від неї?
Ображений її обвинуваченням, він сказав:
- Ти натякаєш, що я безсердечно використовую жінок, а тоді навмисно схиляю їх до розірвання відносин?
- Облишмо, Д’Артаньяне. Так в тебе є порада чи ні? – вона не була в настрої ритися в його відносинах з жінками.
Беручи до уваги її сприйняття, він продовжив:
- Гаразд. Тобі потрібна наречена.
- Наречена? – повторила вражено вона.
- Наречена, - підтвердив він.
Жаклін вскочила з лавки.
- Ти з глузду з’їхав?
- Що ти маєш на увазі? Це чудова ідея. Якби Мерелі думала, що Жак Лепонт уже заручений, вона була б зобов’язана дати тобі спокій. Я знаю, це допомогло б, - відстоював він свою точку зору, слідуючи за нею по коридору.
- Ах. Так ти кажеш, що Лепонт мав би знайти жінку, що захотіла б збрехати Мерелі, що вони заручені, - підійшовши до своєї кімнати вона розвернулася, готова поставити останнє запитання: - Припустимо, це навіть спрацювало б. Де я знайду  цю наречену, що збрехала б заради мене?
Усміхнувшись їй, він промовив:
- Я радий, що ти запитала. В мене вже є дещо на думці.
Зупинившись, тримаючи руку на ручці дверей, вона уважно подивилася на нього.
Бачачи, що вона зацікавилася, грайливо піднявши брову, він продовжив:
- Ти хочеш це почути?